Історична енциклопедія
Боротьба за незалежність Колумбії від іспанського панування була частиною більш широкого руху за визволення іспанських колоній у Латинській Америці. Цей процес, що розпочався в кінці XVIII століття, був викликаний різними політичними, економічними та соціальними факторами, які призвели до незадоволення колоніальним управлінням і прагненням до незалежності. В Колумбії боротьба за незалежність тривала з 1810 по 1819 роки, коли територія сучасної Колумбії стала частиною Великої Колумбії — федерації, заснованої під керівництвом СимонаBolívara.
До кінця XVIII століття іспанські колонії в Південній Америці, включаючи Колумбію, знаходилися під жорстким контролем іспанської корони. Колоніальне управління стало все більш централізованим, а податки та обмеження на торгівлю викликали незадоволення серед місцевого населення, особливо серед креолів — нащадків іспанських поселенців, які народилися в Америці. Іспанська монархія, намагаючись відновити свої фінанси після війн в Європі, збільшила оподаткування та посилила контроль над економічною діяльністю колоній.
Додатковим фактором стали ідеї Просвітництва та політичні зміни, що відбувалися в Європі та Північній Америці. Вплив Французької революції (1789) та Війни за незалежність США (1775–1783) надихали багатьох у Латинській Америці на боротьбу за власну свободу. Місцеві еліти та освічені прошарки населення почали обговорювати можливість створення незалежної держави, вільної від іспанського колоніального панування.
Однією з перших значущих подій на шляху до незалежності стало повстання комунеоросів у 1781 році. Це повстання розпочалося в результаті незадоволення новими податками, введеними іспанською владою. Тисячі селян, ремісників і торговців приєдналися до руху комунеоросів, протестуючи проти колоніальних властей. Повстання було придушене, але воно показало зростаюче незадоволення серед населення.
На початку XIX століття ситуація в Іспанії змінилася з вторгненням Наполеона в 1808 році. Іспанія була окупована французами, що послабило контроль над колоніями та викликало політичну кризу. Відсутність легітимної влади спонукала багато колоній почати розглядати можливість незалежності. У 1810 році в Санта-Фе-де-Богота (сучасна Богота) відбулися перші заворушення, які призвели до створення тимчасового уряду та оголошення про незалежність від Іспанії.
Ключовою постаттю в боротьбі за незалежність став Симон Болівар, венесуельський революціонер і воєначальник, який зіграв важливу роль у визволенні багатьох південноамериканських країн від іспанського панування. Болівар розпочав свою військову кампанію за незалежність Венесуели, але його плани охоплювали весь регіон, включаючи Колумбію.
У 1813 році Болівар очолив успішний похід, відомий як Визвольна війна, в ході якого він визволив низку ключових міст. Однак до кінця 1814 року роялісти (прихильники іспанської корони) повернули контроль над деякими регіонами. Болівар був змушений покинути Венесуелу, але не відмовився від своїх планів по визволенню Латинської Америки.
Болівар зосередив свої зусилля на створенні потужної армії, здатної визволити не тільки Венесуелу, але й Колумбію, Еквадор та інші іспанські колонії. У 1819 році він розпочав кампанію в Новій Гранаді (сучасна Колумбія). Ця кампанія стала вирішальною в боротьбі за незалежність Колумбії.
Однією з найважливіших битв в ході кампанії Болівара стала битва при Бояке, яка відбулася 7 серпня 1819 року. Армія Болівара, що складалася з добровольців з різних регіонів Південної Америки, здобула перемогу над іспанськими силами. Ця битва стала переломним моментом у війні за незалежність, оскільки після неї іспанська влада в Новій Гранаді почала стрімко руйнуватися.
Після перемоги при Бояке Болівар і його союзники ввійшли в Боготу, яка незабаром стала столицею звільненого держави. В кінці 1819 року була офіційно проголошена незалежність Великої Колумбії — федерації, що включала території сучасних Колумбії, Венесуели, Еквадору та Панами. Болівар став першим президентом нового держави, а його перемоги над іспанцями продовжувалися в інших регіонах.
Окрім Болівара, важливу роль у боротьбі за незалежність Колумбії зіграли багато інших революціонерів та лідерів. Серед них варто відзначити Франсиско де Паула Сантандера, який став правою рукою Болівара та очолив сили незалежності в Новій Гранаді. Сантандер відіграв ключову роль в організації армії та забезпеченні перемоги в битвах.
Серед народних героїв також виділяється Полікарпа Салаваррьєта, відома як «Ла Пола». Вона була однією з найвідоміших жінок, які брали участь у русі за незалежність. Ла Пола працювала шпигункою і передавала важливу інформацію силам незалежності. У 1817 році вона була арештована і страчена іспанськими властями, ставши символом боротьби за свободу.
Після проголошення незалежності Колумбія зіткнулася з численними викликами. Незважаючи на звільнення від іспанського панування, регіон залишався політично нестабільним. Внутрішні конфлікти, боротьба за владу та різні політичні ідеології розділяли нову державу.
У 1821 році була прийнята перша конституція Великої Колумбії, яка заклала основи республіканського правління. Однак федерація незабаром почала стикатися з внутрішніми проблемами. Відмінності в політичних поглядах між Боліваром і Сантандером призвели до розколу серед лідерів країни. Болівар прагнув до створення централізованої держави, тоді як Сантандер виступав за децентралізацію і більшу автономію для окремих регіонів.
У 1830 році Велика Колумбія фактично розпалася. Венесуела та Еквадор оголосили про свою незалежність, а територія сучасної Колумбії продовжила існувати як окрема держави — Республіка Нова Гранада. Незважаючи на ці труднощі, період незалежності став важливою віхою в історії країни та поклав початок формуванню сучасної держави.
Боротьба за незалежність Колумбії залишила глибокий слід в історії країни. Цей період не лише призвів до звільнення від іспанського колоніального панування, але й заклав основи для формування національної ідентичності. Лідери руху за незалежність, такі як Симон Болівар і Франсиско де Паула Сантандер, залишаються символами свободи і героїзму для багатьох поколінь колумбійців.
Незважаючи на політичну нестабільність і внутрішні конфлікти, які послідували за незалежністю, Колумбія продовжила розвиватися як незалежна держава. Цей період також вплинув на інші країни регіону, ставши каталізатором боротьби за свободу по всій Латинській Америці.
Незалежність Колумбії була результатом складного і тривалого процесу, в якому брали участь безліч політичних та військових лідерів. Перемога у війні за незалежність не лише звільнила країну від іспанського панування, але й стала основою для створення нової, незалежної нації. Сьогодні цей період відзначається як важлива глава в історії Колумбії, і його спадщина продовжує надихати покоління на боротьбу за свободу і справедливість.