Історична енциклопедія
Колумбія пережила безліч громадянських воєн та збройних конфліктів, які протягом двох століть формували політичну, соціальну та економічну долю країни. Ці конфлікти залишили глибокий слід в колумбійському суспільстві, призводячи до масового насильства, руйнування інфраструктури та політичної нестабільності. Одними з найважливіших моментів в історії Колумбії були Війна тисячі днів, Ла Віоленсія та затяжний збройний конфлікт, пов'язаний з діяльністю партизанських рухів, наркотрафіків та урядових сил.
Після проголошення незалежності в 1819 році Колумбія зіткнулася з рядом внутрішніх конфліктів, викликаних боротьбою за владу та ідеологічними розбіжностями між різними політичними групами. У XIX столітті головними суперниками були ліберали та консерватори. Ці дві політичні партії мали принципово різні погляди на управління країною, що призвело до кількох громадянських воєн.
Одним з перших великих конфліктів стала громадянська війна 1839 року, відома як Війна Верхніх. Вона була спричинена релігійними питаннями та розбіжностями між лібералами і консерваторами. У наступні десятиліття Колумбія продовжувала відчувати політичну нестабільність, яка виливалася в численні збройні конфлікти.
Найбільш руйнівним конфліктом XIX століття стала Війна тисячі днів (1899–1902). Ця війна між лібералами та консерваторами призвела до величезних втрат як серед військових, так і серед цивільного населення. За різними оцінками, загинуло від 60 000 до 100 000 людей. Економіка країни була зруйнована, а Колумбія втратила контроль над Панамою, яка в 1903 році проголосила незалежність за підтримки США.
Одним з найтрагічніших і жорстоких періодів в історії Колумбії стала Ла Віоленсія, що тривала з 1948 по 1958 роки. Цей період громадянської війни був викликаний політичною нестабільністю та загостренням протистояння між лібералами і консерваторами. Триггером конфлікту стало вбивство популярного ліберального лідера Хорхе Ельесера Гайтана в квітні 1948 року. Його загибель спричинила масові заворушення, відомі як Боготасо, які поширилися по всій країні.
Ла Віоленсія характеризувалася масштабними зіткненнями між прихильниками обох партій, терором, політичними вбивствами та насильницькою мобілізацією населення. За десять років громадянської війни загинуло більше 200 000 людей, а сотні тисяч були змушені покинути свої домівки. Ла Віоленсія залишила глибокі рани в колумбійському суспільстві та призвела до тривалої політичної нестабільності.
Після закінчення Ла Віоленсії в 1958 році конфлікт в Колумбії не був завершений. У країні почали формуватися різні збройні групи, які боролися за соціальні та політичні зміни. Однією з таких груп стали Революційні збройні сили Колумбії (FARC), заснована в 1964 році як ліворадикальна організація, натхнена марксистськими та соціалістичними ідеями. FARC почала збройну боротьбу проти уряду, виступаючи за аграрну реформу та захист інтересів селянства.
Одночасно з цим в Колумбії з'явилися інші партизанські рухи, такі як Армія національного звільнення (ELN), також заснована в 1964 році. ELN, натхнена ідеями кубинської революції та Че Гевари, боролася проти експлуатації природних ресурсів іноземними компаніями та вимагала соціальної справедливості для бідніших верств населення.
Ці партизанські рухи використовували тактику партизанської війни, включаючи захоплення заручників, напади на військові об'єкти та саботаж. У той же час, уряд Колумбії та його союзники почали активну боротьбу з цими групами, що призвело до багаторічного збройного конфлікту.
У 1970-х роках на арену конфлікту вийшли нові гравці — наркокартелі. Колумбія стала одним із основних світових виробників кокаїну, а торгівля наркотиками стала основним джерелом доходу для різних збройних угруповань, зокрема для FARC та ELN. Найбільшу відомість здобули такі картелі, як Медельїнський картель під керівництвом Пабло Ескобара та Картель Калі.
Наркокартелі не лише контролювали виробництво та транспортування наркотиків, але й активно втручалися в політику країни, використовуючи хабарі, насильство та вбивства для досягнення своїх цілей. Наркобарони, такі як Пабло Ескобар, стали одними з найвпливовіших фігур в Колумбії, загрожуючи безпеці країни та урядовим інститутам.
Держава почала активну боротьбу з наркоторгівлею, але зіткнулася з запеклим опором. У 1980-х та 1990-х роках рівень насильства в Колумбії досяг критичної позначки: наркокартелі вбивали поліцейських, суддів та політиків, які намагалися боротися з наркобізнесом. У країні посилилися викрадення людей, теракти та бандитизм. Цей період став одним з найкровопролитніших в історії Колумбії.
Незважаючи на ескалацію насильства, протягом десятиліть в Колумбії робилися спроби мирних переговорів з партизанськими групами. У 1980-ті та 1990-ті роки уряд кілька разів намагався укласти перемир'я з FARC та ELN, але більшість цих спроб не призводили до довготривалого миру.
Одним з перших значних кроків стало підписання угоди про припинення вогню з рухом M-19 у 1990 році. Цей збройний рух, також створений у 1970-х роках, зрештою відмовився від насильства і став політичною партією. Однак такі угрупування, як FARC та ELN, продовжували збройну боротьбу.
Після десятиліть конфлікту, у 2016 році було досягнуто історичного прориву. Уряд Колумбії під керівництвом президента Хуана Мануеля Сантоса та FARC підписали мирну угоду, що поклала кінець більш ніж півстолітньому конфлікту. Угода включала роззброєння партизан, створення спеціальних трибуналів для розслідування військових злочинів та обіцянку соціальної та політичної інтеграції колишніх бійців FARC.
За це досягнення Хуан Мануель Сантос отримав Нобелівську премію миру у 2016 році. Однак мирна угода викликала суперечливі реакції в суспільстві. Багато колумбійців підтримали угоду, бачачи в ній шанс на довгоочікуваний мир, тоді як інші, особливо консерватори, критикували її за «занадто м'які умови» для FARC.
Незважаючи на мирну угоду з FARC, насильство в Колумбії не припинилося повністю. У країні продовжують діяти інші збройні групи, такі як ELN та різні кримінальні організації, що займаються торгівлею наркотиками та нелегальним видобутком корисних копалин. Багато колишніх бійців FARC, незадоволені умовами реінтеграції, знову взялися за зброю.
Крім того, уряд зіткнувся з труднощами у виконанні умов мирної угоди. Реінтеграція колишніх бійців, захист прав селян та вирішення проблеми соціальної нерівності вимагають значних зусиль та часу. У деяких регіонах країни продовжують відбуватися акти насильства, пов'язані з боротьбою за контроль над територіями та ресурсами.
Історія громадянських війн та збройного конфлікту в Колумбії — це складна та болісна глава в житті країни. Незважаючи на численні спроби досягти миру, Колумбія продовжує стикатися з викликами насильства та політичної нестабільності. Однак мирна угода з FARC у 2016 році стала важливим кроком на шляху до стабільності та примирення. Майбутнє країни залежить від того, чи зможуть влада та суспільство вирішити корінні проблеми, що лежать в основі конфлікту, та забезпечити довготривалий мир для всіх колумбійців.