Історична енциклопедія
Історія Ефіопії в 20 столітті ознаменувалася значними політичними, економічними та соціальними змінами. Це був період боротьби за незалежність і модернізацію, а також час переходу від монархічного правління до соціалістичної республіки та демократії. Протягом століття Ефіопія пережила кілька великих подій, включаючи вторгнення італійців, реформи імператора Хайле Селассіє, прихід до влади марксистської військової хунти та подальшу боротьбу за демократію. Події 20 століття справили глибокий вплив на сучасну Ефіопію, її соціальний та економічний розвиток, а також міжнародні зв'язки.
У 1935 році Італія під керівництвом Беніто Муссоліні почала друге вторгнення в Ефіопію. Незважаючи на відчайдушний супротив ефіопів і підтримку, яку країна отримувала від Ліги Націй, італійські війська захопили Аддис-Абебу в травні 1936 року. Імператор Хайле Селассіє був змушений залишити країну та звернутися до Ліги Націй за допомогою, виголосивши знамените звернення, в якому закликав світову спільноту до супротиву агресії. Однак Ліга Націй не змогла ефективно втрутитися, і Ефіопія залишалася під італійською окупацією до 1941 року.
Під час Другої світової війни, завдяки підтримці британських військ, Ефіопія відновила незалежність. Війська союзників увійшли до Ефіопії, і Хайле Селассіє повернувся на трон у 1941 році. Визволення стало важливим символом для африканських народів, надихаючи їх на боротьбу за незалежність від колоніальних властей. Ефіопія, як одна з небагатьох незалежних африканських країн, стала важливим учасником руху за деколонізацію та вплинула на процеси самовизначення на континенті.
Після повернення на трон Хайле Селассіє приступив до модернізації та реформування Ефіопії, прагнучи перетворити країну на сильну та незалежну державу. Імператор провів ряд реформ, спрямованих на зміцнення центральної влади та поліпшення системи управління. Однією з перших реформ стало створення конституції 1955 року, яка проголосила монархію конституційною, однак реальна влада залишалася зосередженою в руках імператора. Конституція передбачала законодавчі органи та громадянські права, але їхній вплив був обмеженим.
Протягом свого правління Хайле Селассіє прагнув розвивати економіку та соціальну сферу. Було здійснено значні інвестиції в інфраструктуру, освіту та охорону здоров'я. Імператор приділяв увагу поліпшенню доріг, будівництву нових шкіл і лікарень, що сприяло розвитку міської інфраструктури та модернізації суспільства. Однак багато реформ носили поверхневий характер і не торкалися глибоких соціальних та земельних проблем, що викликало невдоволення в суспільстві.
В 20 столітті Ефіопія відігравала значну роль на міжнародній арені. Країна стала одним з засновників Організації африканської єдності (ОАЄ) у 1963 році, яка була створена для підтримки процесу деколонізації та зміцнення незалежності африканських держав. Ефіопія також активно брала участь в ООН та інших міжнародних організаціях, виступаючи за мирне вирішення конфліктів і повагу до національного суверенітету. Аддис-Абеба стала центром дипломатичної діяльності в Африці, що сприяло її статусу як столиці африканського континенту.
Хайле Селассіє активно підтримував рух за незалежність африканських країн від європейського колоніального панування. Він став символом боротьби за свободу і справедливість в Африці. Його зусилля зі зміцнення африканської єдності і солідарності допомогли надихнути багато країн на боротьбу за незалежність, що зробило Ефіопію однією з ключових країн в африканському політичному просторі.
До початку 1970-х років в Ефіопії наростало невдоволення режимом Хайле Селассіє. Економічні труднощі, посуха, голод та відсутність серйозних реформ викликали критику імператора і протести в суспільстві. У 1974 році військові взяли владу в свої руки, скинувши імператора і проголосивши створення Військової адміністративної ради, відомої як ДЕРГ. Ця революція ознаменувала кінець багатовікової монархії в Ефіопії та початок нового етапу в історії країни.
ДЕРГ, під керівництвом Менгісту Хайле Маріама, встановив у країні марксистсько-ленінський режим. У 1975 році була націоналізована вся приватна власність, а земля була передана у розпорядження держави. Почалася масштабна колективізація, яка викликала значне опір з боку селян і призвела до численних внутрішніх конфліктів. Економіка країни постраждала від цієї політики, і незважаючи на спроби поліпшити становище робітників і селян, економічні умови в країні погіршувалися.
Однією з найбільш трагічних подій під час правління ДЕРГ став голод, який охопив північні регіони країни в 1983-1985 роках. Посуха і неефективна аграрна політика призвели до масового голоду, який забрав життя сотень тисяч ефіопів. У світі розгорнулася масштабна кампанія допомоги, яка привернула увагу міжнародної спільноти до тяжкої ситуації в Ефіопії. Голод став символом страждань народу та вразливості авторитарного режиму.
Правління ДЕРГ також ознаменувалося жорстокими репресіями. Політичні опоненти піддавалися арештам і стратам, а уряд прагнув придушити будь-яку інакомислість. Репресії торкнулися всіх верств суспільства, і цей період отримав назву "Червоний терор". Тисячі людей були вбиті або ув'язнені, що призвело до зростання невдоволення та супротиву режиму.
У 20 столітті Ефіопія також зіткнулася з конфліктом з Еритреєю, яка прагнула до незалежності. Еритрейський визвольний фронт вів збройну боротьбу проти ефіопських властей протягом кількох десятиліть. Цей конфлікт посилився в період правління ДЕРГ, коли незалежність Еритреї була офіційно придушена, і країна залишалася частиною Ефіопії. Однак в кінці 20 століття, після скидання режиму ДЕРГ, Еритрея добилася незалежності і в 1993 році стала незалежною державою.
Громадянські конфлікти також продовжували розривати Ефіопію. На фоні економічних труднощів і репресій почалися повстання в різних регіонах країни, особливо на півночі та сході. Національні та етнічні групи виступали за автономію і проти центрального уряду. Ці конфлікти підривали стабільність і ще більше ускладнювали ситуацію в країні.
В кінці 1980-х років режим ДЕРГ ослаб під тиском внутрішніх конфліктів та міжнародних санкцій. У 1991 році, після тривалих збройних боротьб та зусиль опозиційних рухів, режим Менгісту Хайле Маріама було скинуто. Він втік до Зімбабве, а влада в країні перейшла до перехідного уряду, очолюваного Ефіопським народно-революційним демократичним фронтом (ЕНРДФ), який проголосив курс на демократичні реформи.
З установленням нового уряду в країні розпочався процес демократизації. У 1994 році була прийнята нова конституція, яка встановила федеративний державний устрій та закріпила права національностей на самоопределення. У 1995 році відбулися перші багатопартійні вибори, на яких прем'єр-міністром став Мелес Зенаві. Новий курс уряду став направленим на стабілізацію країни, модернізацію економіки та встановлення демократичних норм.
Після падіння ДЕРГ і встановлення демократичного режиму Ефіопія почала відновлювати економіку та розвивати інфраструктуру. У 1990-х роках уряд провів ряд реформ, спрямованих на залучення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для приватного бізнесу. Країна отримала підтримку від міжнародних організацій, таких як Світовий банк і МВФ, що сприяло економічному зростанню та модернізації інфраструктури.
Соціальні реформи були спрямовані на поліпшення рівня життя населення, розвиток освіти та охорони здоров'я. Уряд працював над розширенням доступу до медичної допомоги та освіти, що дозволило значно поліпшити показники в галузі охорони здоров'я та грамотності. Незважаючи на труднощі і зберігаючі проблеми, Ефіопія змогла досягти значних успіхів на шляху до сталого розвитку.
20 століття стало для Ефіопії часом значних змін і трансформацій. Від монархії Хайле Селассіє до марксистського правління ДЕРГ і подальшого переходу до демократії — кожна епоха залишила глибокий слід в історії країни. Ефіопія пережила численні випробування, такі як італійська окупація, голод, громадянські війни та економічні кризи, але зберегла свою незалежність і культурну самобутність.
Сьогоднішня Ефіопія успадковує багатий досвід 20 століття, який сформував її сучасне обличчя. Країна продовжує розвиватися і прагне до стабільності, використовуючи уроки минулого та прагнучи до прогресу. Історія Ефіопії в 20 столітті є свідченням стійкості та сили народу, який, незважаючи на труднощі, зумів зберегти свою культуру, незалежність і прагнення до кращого майбутнього.