Історична енциклопедія
Перід американського правління на Філіппінах почався в кінці 19 століття після закінчення Іспано-американської війни та підписання Паризького договору в 1898 році. Відповідно до договору, Іспанія поступила своїми колоніями, включаючи Філіппіни, Сполученим Штатам Америки. Цей перехід ознаменував початок нового етапу в історії Філіппін, що характеризується як політичними, так і соціальними змінами. Американська колонізація принесла на Філіппіни новий підхід до управління, освітній системі та інфраструктурі, хоча й супроводжувалася опором з боку місцевого населення.
Коли в 1898 році Філіппіни перейшли під контроль США, значна частина місцевого населення сподівалася на здобуття незалежності після століть іспанського правління. Однак замість очікуваної свободи вони зіткнулися з новим колоніальним режимом. У 1899 році почалася Філіппінсько-американська війна, яка тривала до 1902 року і супроводжувалася запеклим опором. Війна забрала життя сотень тисяч філіппінців і викликала серйозні руйнування, але зрештою Сполучені Штати встановили повний контроль над архіпелагом.
Після закінчення бойових дій США приступили до організації колоніальної адміністрації. У 1901 році був створений Громадянський урядовий рада, який взяв на себе відповідальність за управління Філіппінами. Першим цивільним губернатором був призначений Вільям Тафт, який відіграв ключову роль у проведенні реформ. Американці намагалися впровадити нові методи управління, налагодити систему освіти та поліпшити інфраструктуру. Вони впровадили англомовне навчання в школах, що сприяло підвищенню рівня грамотності та інтеграції країни у світову економіку.
Одна з найзначніших реформ американського періоду стосувалася освітньої системи. У 1901 році на Філіппінах була створена система безкоштовної початкової освіти, яка надавалась англійською мовою. Була відкрита школа та коледжі, і в освітній процес були включені нові дисципліни, такі як природничі науки та математика. У 1908 році був заснований Філіппінський університет, що став центром вищої освіти. Американські власті прагнули інтегрувати Філіппіни в західну культуру, поширюючи американські звичаї та цінності, що згодом вплинуло на культуру та спосіб життя філіппінців.
Американський уряд також активно розвивав економіку Філіппін. У роки американського правління були побудовані дороги, залізничні колії, порти та електростанції. Ці інфраструктурні проєкти сприяли розвитку сільського господарства та промисловості. Основними експортними продуктами стали цукор, тютюн, копра та деревина. Однак американська політика також призвела до концентрації земель у руках багатих філіппінських землевласників, що загострило соціальну нерівність і призвело до напруженості між селянами та власниками плантацій.
З часом Сполучені Штати почали надавати Філіппінам обмежену політичну автономію. У 1907 році була створена Філіппінська асамблея — перша законодавча палата, до якої могли обиратись філіппінці. Хоча реальна влада залишалася у американського губернатора, Асамблея стала важливим кроком на шляху до самоуправління. Місцеві політики отримали можливість представляти інтереси народу, що призвело до розвитку політичної активності та зміцнення національної свідомості.
У 1934 році Конгрес США прийняв Закон про самоуправління Філіппін (також відомий як Закон Тидінгса-Макдаффі), який передбачав перехідний період у 10 років і обіцянку повної незалежності в 1946 році. Упродовж цього часу філіппінцям пропонувалося розвивати власні державні інститути та готуватися до управління незалежною країною. У 1935 році була прийнята нова Конституція Філіппін, і було сформовано Співдружність Філіппін — напівнезалежна республіка, очолювана президентом Мануелем Кесоном.
План надання незалежності був тимчасово призупинений з початком Другої світової війни та японською окупацією Філіппін, що розпочалася в 1941 році. Японське вторгнення перервало розвиток політичних інститутів і призвело до тимчасового контролю Японії над Філіппінами. У роки війни філіппінці активно брали участь у партизанському русі, борючись з японськими захоплювачами. Після війни американські війська знову повернулися на Філіппіни, визволивши країну від японської окупації.
4 липня 1946 року, як і було обіцяно, Сполучені Штати надали Філіппінам повну незалежність. Новий етап в історії країни почався з підписання Манільського договору, який визнав суверенітет Філіппінської Республіки. Однак, незважаючи на формальне здобуття незалежності, країна продовжувала зазнавати впливу Сполучених Штатів в економіці, політиці та військовій справі. Було підписано низку угод, які закріплювали американські військові бази на території Філіппін, а також надавали США значний вплив на економічну та зовнішню політику країни.
Перір американського правління залишив неоднозначний слід в історії Філіппін. З одного боку, він приніс безліч реформ, що сприяли розвитку інфраструктури та освіти. Введення системи освіти англійською мовою та поліпшення комунікацій сприяли модернізації країни. З іншого боку, американська політика зберігала елементи колоніалізму, і багато філіппінців все ще відчували утиски в правах.
З часом філіппінський народ здобув важливий досвід політичної боротьби та самоозначення, що стало основою для незалежності. Політичні інститути, сформовані в цей період, стали фундаментом для подальшого розвитку демократичної держави. Таким чином, період американського правління можна розглядати як важливий етап, що підготував Філіппіни до самостійного управління та незалежності.