Історична енциклопедія
XX століття стало для Іспанії часом драматичних змін, політичних потрясінь, громадянської війни та диктатури, а також довгоочікуваного повернення демократії та інтеграції в європейське співтовариство. За цей період Іспанія пройшла шлях від монархії через республіку і диктатуру до сучасної конституційної монархії. У XXI столітті Іспанія стала однією з провідних демократій Європи, яка відіграє важливу роль в політичному та культурному житті регіону.
Початок XX століття в Іспанії ознаменувався внутрішніми конфліктами та слабкістю центральної влади. Іспанська монархія під керівництвом Альфонса XIII стикалася з наростаючими соціальними та політичними проблемами. Економічна відсталість, політична нестабільність та зростаюче незадоволення серед різних верств населення загрожували внутрішньому порядку.
Іспанія також пережила поразку в Іspано-американській війні (1898 рік), що призвело до втрати останніх великих колоній — Куби, Філіппін та Пуерто-Рико. Це стало сильним ударом для національної гордості та позбавило країну джерел багатства та впливу за кордоном. У відповідь на ці кризи всередині Іспанії почали наростати вимоги реформ та змін.
У 1931 році після тривалого періоду соціального та політичного напруження король Альфонс XIII покинув Іспанію, і була проголошена Друга Іспанська республіка. Республіка стала символом надії на прогресивні реформи, демократизацію та модернізацію країни. Були здійснені спроби реформувати аграрну сферу, армію та церкву, а також надати більше прав регіональним автономіям.
Однак ці зміни викликали різку опозицію з боку консервативних сил, особливо серед монархістів, церкви та армії. У той же час республіканці були розділені між помірними та радикальними елементами, що призвело до глибоких політичних розбіжностей. Конфлікт інтересів між правими та лівими силами загострився, що зрештою призвело до Громадянської війни.
Іспанська громадянська війна, що почалася в 1936 році, стала однією з найкровопролитніших і руйнівних війн в Європі між світовими війнами. Конфлікт виник між республіканцями, які підтримували демократичний уряд, та націоналістами, очолюваними генералом Франциско Франко, який прагнув встановити диктатуру. Війна поділила країну, сім'ї та спільноти на два табори.
Війна привернула увагу міжнародної спільноти, і обидві сторони отримували підтримку від інших країн: республіканців підтримували Радянський Союз та міжнародні бригади добровольців, тоді як націоналісти отримували допомогу від фашистських режимів Німеччини та Італії. Перемога Франко в 1939 році ознаменувала кінець Республіки і початок авторитарного режиму, який триватиме кілька десятиліть.
Після перемоги в громадянській війні Франсиско Франко встановив жорстокий авторитарний режим, який тривав з 1939 по 1975 роки. Цей період відомий як франкістська диктатура. Франко зосередив у своїх руках абсолютну владу і здійснив жорстокі репресії проти політичних опонентів. Тисячі людей були ув'язнені, страчені або змушені покинути країну.
Економічна політика Франко була спрямована на самоізоляцію та державний контроль, що призвело до стагнації та відсталості в перші роки його правління. Однак до 1950-х років режим почав поступові економічні реформи, що призвело до швидкого зростання економіки в 1960-х роках, відомого як «іспанське економічне чудо». Це стало можливим завдяки іноземним інвестиціям, туризму та лібералізації економіки.
Хоча режим Франко викликав міжнародну критику, Іспанія зберігала нейтралітет під час Другої світової війни, що дозволило країні уникнути руйнувань і окупації. Однак політична ізоляція та диктатура уповільнили модернізацію країни та її інтеграцію в міжнародне співтовариство.
Після смерті Франко в 1975 році Іспанія вступила в період переходу до демократії, відомий як «La Transición». Відновлення монархії стало одним з ключових моментів цього періоду. Король Хуан Карлос I, який був призначений Франко його спадкоємцем, зіграв вирішальну роль у переході країни до демократії.
Хуан Карлос I, всупереч сподіванням консервативних кіл, підтримав реформи та демократизацію країни. У 1978 році була прийнята нова Конституція Іспанії, яка проголосила країну парламентською демократією з конституційною монархією. Іспанія також гарантувала права регіональних автономій, таких як Каталонія та Країна Басків, що допомогло пом’якшити внутрішні напруження.
Перехідний період був відзначений напруженою політичною боротьбою, спробами державного перевороту та насильством з боку радикальних угруповань, таких як ЕТА. Однак іспанці продемонстрували прихильність демократії, і в 1982 році Соціалістична робоча партія Іспанії (PSOE) на чолі з Феліпе Гонсалесом виграла загальні вибори, що остаточно закріпило демократичні інститути.
У 1986 році Іспанія офіційно стала членом Європейського економічного співтовариства (тепер Європейський Союз), що стало важливим кроком у її економічній та політичній інтеграції в Європу. Членство в ЄС надало Іспанії доступ до ринків, інвестицій та субсидій, що значно прискорило модернізацію економіки та інфраструктури.
Іспанія також відігравала активну роль у міжнародній політиці, підтримуючи процес європейської інтеграції та співпрацю з іншими країнами. Іспанські міста, такі як Барселона та Мадрид, стали культурними та економічними центрами Європи, приваблюючи мільйони туристів та інвесторів.
Економіка Іспанії переживала періоди бурхливого зростання, особливо в 1990-х і на початку 2000-х років. Будівництво, туризм та іноземні інвестиції відіграли важливу роль у створенні нових робочих місць і зростанні ВВП. Однак світова економічна криза 2008 року мала серйозний вплив на Іспанію, викликавши високу безробітицю та боргову кризу.
Однією з головних проблем сучасної Іспанії залишається питання регіональної автономії та незалежності, особливо в Каталонії. У 2017 році каталонські влади провели референдум про незалежність, незважаючи на заборону з боку центрального уряду та Конституційного суду. Спроба проголошення незалежності викликала глибокий політичний кризис у країні.
Каталонська криза загострила суперечності між прихильниками незалежності та тими, хто виступає за єдність Іспанії. У відповідь на дії каталонських сепаратистів центральний уряд тимчасово призупинив автономію регіону та ввів пряме правління. Питання про майбутнє Каталонії залишається невирішеним і продовжує впливати на політичне життя країни.
Незважаючи на проблеми, Іспанія залишається однією з провідних європейських країн з розвинутою економікою та високим рівнем життя. Туризм й досі відіграє важливу роль в економіці, приваблюючи мільйони відвідувачів щороку. Іспанська культура, її багатий історичний спадок та гастрономія роблять країну однією з найпривабливіших для туристів.
У політичному житті країни після 2010-х років Іспанія зіткнулася з ростом нових партій, таких як Podemos та Ciudadanos, що змінило традиційний двопартійний розклад між Соціалістичною партією та Народною партією. Політична фрагментація створила складні умови для формування стабільних коаліційних урядів, однак Іспанія продовжує зберігати демократичний курс.
XX століття стало для Іспанії часом великих змін — від монархії через республіку і диктатуру до сучасної демократії. Сьогодні Іспанія є стабільною і демократичною країною, інтегрованою в Європейський Союз і що відіграє важливу роль на міжнародній арені. Країна продовжує стикатися з викликами, такими як економічні труднощі та питання каталонської незалежності, але її демократичні інститути та культурна спадщина роблять Іспанію важливим гравцем у світовій політиці та культурі.