Історична енциклопедія
Нігерія, найбільша країна в Західній Африці, пройшла довгий і часто важкий шлях у процесі формування своєї державної системи. Від колоніального минулого до незалежності та наступних етапів політичної та соціальної модернізації — еволюція державної системи Нігерії відображає боротьбу за ідентичність, стабільність і розвиток в умовах різноманіття етнічних і релігійних груп. У цьому розділі розглянемо ключові етапи зміни державної системи Нігерії, починаючи з колоніальних часів і закінчуючи сучасним періодом.
Нігерія була колонією Великої Британії з кінця XIX століття. Колоніальна влада була встановлена на основі різних договорів і завоювань з місцевими вождями та царствами. В той час територія Нігерії була розділена на кілька адміністративних одиниць: Північну Нігерію, Південну Нігерію та Лагос, з різними системами управління. В той час як у Північній частині країни було більш жорстке британське вплив, у Південній Нігерії використовувалася система прямого управління.
Колоніальна адміністрація зіткнулася з труднощами в управлінні багатоетнічною та багатоконфесійною країною. Влади намагалися інтегрувати різні групи в єдину державну систему, однак це часто призводило до напруженості. Колоніальна система правління була характерна для більшості африканських країн, з акцентом на централізацію влади в руках колоніальних чиновників, що залишило глибокий слід у структурі нігерійської політики.
І попри британський контроль, в Нігерії почалася активна боротьба за незалежність. У 1940-х і 1950-х роках активізувалися політичні рухи, що вимагали самоврядування та звільнення від колоніальної залежності. Одним із лідерів цього процесу став Ннамді Азіківе, який був прихильником націоналізму та боротьби за незалежність.
Нігерія здобула незалежність від Великої Британії 1 жовтня 1960 року. Незалежність була досягнута завдяки зусиллям політичних лідерів, таких як Ннамді Азіківе, Секу Тура та Обафемі Аулово. Однак процес становлення незалежної країни був ускладнений глибокою етнічною та регіональною роздробленістю, яка проявлялася у суперечностях між різними групами, включаючи хауса-фулані, йоруба та ігбо.
У перші роки незалежності Нігерія стала федеративною республікою, в якій існувало три основні області: Північ, Південь і Захід. Однак цей федералізм не був достатньо зрілим, і політична напруга продовжувала зростати. У 1963 році Нігерія була проголошена Республікою, а Ннамді Азіківе став першим президентом.
Конфлікт між різними регіонами та етнічними групами, а також політична нестабільність стали каталізаторами громадянської війни, відомої як Біяфрянська війна, яка тривала з 1967 по 1970 рік. Війна почалася після того, як регіон Східної Нігерії, що складався в основному з етнічної групи ігбо, проголосив незалежність, утворивши Республіку Біяфра. Після важких бойових дій Біяфра була розгромлена, а Нігерія повернулася до централізованого управління.
Після закінчення громадянської війни Нігерія зіткнулася з політичною нестабільністю та економічними труднощами. У 1966 році в країні відбувся перший військовий переворот, в результаті якого був скинутий демократично обраний уряд. Це стало початком довгого періоду військових режимів. Військові перевороти в Нігерії стали регулярним явищем, і в країні змінилося кілька військових диктаторів.
Найбільш помітними були правління генералів Якубу Говона (1966–1975), Мухаммеда Бухарі (1983–1985), Ібрагіма Бабандеї (1985–1993) та Сани Абачі (1993–1998). Кожен з цих правителів намагався стабілізувати ситуацію в країні, однак, незважаючи на економічні реформи, зростання корупції та політичні репресії продовжувалися. Військові режими також впливали на соціальну структуру та розвиток інститутів, що залишило довгострокові проблеми в політичній системі.
Нігерія пережила кілька спроб відновлення демократії, кожна з яких стикалася з жорстокими перешкодами, включаючи втручання військових у політику та масові протести. Зокрема, в 1993 році, після скасування демократичних виборів, в країні знову встановився військовий режим.
1999 рік став вирішальним моментом у політичному житті Нігерії, коли країна повернулася до громадянського правління після більш ніж 15 років військового правління. Це стало можливим після смерті диктатора Сани Абачі в 1998 році, коли політичний клімат в Нігерії став більш сприятливим для демократичних змін. У 1999 році були проведені демократичні вибори, на яких переміг Обасанжо, колишній військовий правитель, що став першим обраним президентом Нігерії в післявоєнний період.
Повернення до демократії було пов'язане з рядом реформ, спрямованих на стабілізацію політичної системи. У країні була прийнята нова Конституція, яка забезпечувала політичні свободи і права людини, а також посилювала розподіл влади. Обасанжо та його наступники активно працювали над зміцненням інститутів громадянського суспільства і проведенням економічних реформ, щоб зробити Нігерію більш стабільною і процвітаючою країною.
Однак, незважаючи на успіхи в відновленні демократії, Нігерія продовжувала стикатися з викликами, такими як корупція, бідність та етнічна напруга, які впливали на ефективність державної системи.
Сьогодні Нігерія являє собою федеративну республіку з трирівневою системою влади: федеральним, державним і місцевим рівнями. Конституція 1999 року залишається основою правової системи країни, гарантуючи громадянські права, свободу слова та проведення виборів. Президент Нігерії, обираний на термін у чотири роки, є главою держави та виконавчої влади, а парламент складається з двох палат — Національної Асамблеї, яка включає Сенат і Палату Представників.
Політична система Нігерії залишається багатопартійною, хоча на практиці домінують дві великі політичні сили — Народна демократична партія (ПДП) та Конгрес усіх прогресивних народів (АПК). В останні роки в країні спостерігається стійкий ріст демократії, з проведенням відносно чесних виборів, але проблеми, такі як корупція, міжетнічні конфлікти та боротьба за ресурси, все ще створюють перешкоди для стабільного розвитку.
Нігерія продовжує стикатися з викликами, пов'язаними з управлінням многонаціональним та багатоконфесійним суспільством, а також з необхідністю забезпечувати економічний розвиток і справедливий розподіл ресурсів. Тим не менше, країна продовжує бути ключовим гравцем на африканському континенті, і її державна система буде продовжувати розвиватися, підстраюючись під зміни в політичному та соціальному ландшафті.
Еволюція державної системи Нігерії була складною і багатогранною. Від колоніального періоду, через роки військових переворотів до повернення до демократії, країна пройшла через безліч випробувань. Попри численні проблеми, Нігерія продовжує розвиватися, і її політична система продовжує вдосконалюватися. Історія Нігерії показує важливість гнучкості в державній системі і необхідність врахування різноманітності суспільства для забезпечення стійкості та стабільності.