Пост-амінський період в Уганді починається з 1979 року, коли режим Іді Аміна був скинутий танзанійськими військами та угандійськими повстанцями. Цей період став часом значних змін, коли країна намагалася відновитися після багатьох років політичних репресій, економічного занепаду та соціальних потрясінь. Відновлення Уганди проходило в умовах складної внутрішньої та зовнішньої політики і вимагало глибоких реформ у всіх сферах життя.
Після скидання Аміна влада в Уганді перейшла до уряду, очолюваного Юсуфом Лулою. Його уряд зіткнувся з серйозними викликами, включаючи необхідність відновлення законності та порядку. Однак Лула не зміг забезпечити стабільність і швидко втратив підтримку населення.
В 1980 році в Уганді відбулися вибори, на яких перемогла Національна партія свободи на чолі з Мілтоном Обото. Однак ці вибори були відзначені звинуваченнями у фальсифікаціях і насильстві, що призвело до чергової хвилі політичної нестабільності.
З початку 1980-х років в Уганді почалася громадянська війна, під час якої різні угруповання боролися за владу. Одним з найбільш відомих угруповань стала Національна армія визволення Уганди (NALU), очолювана Ювері Мусевені, який пізніше стане президентом. Війна супроводжувалася масовими вбивствами, грабежами та порушеннями прав людини, що ускладнило гуманітарну ситуацію в країні.
В 1986 році Мусевені та його союзники змогли скинути уряд Обото, що поклало кінець громадянській війні і розпочало новий період. Мусевені пообіцяв відновлення порядку та економічну реформу, але країна залишалася в стані кризи.
Після приходу до влади Мусевені було ініційовано безліч економічних реформ, спрямованих на відновлення економіки Уганди. У рамках програми структурної перебудови, запропонованої Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, уряд вжив заходів щодо приватизації державних підприємств, зниження контролю над цінами та залучення іноземних інвестицій.
Ці реформи, хоча й зустрічали критику з боку різних верств населення, сприяли певному економічному зростанню. Однак рівень життя багатьох угандійців все ще залишався низьким, і економічні нерівності посилювалися.
Пост-амінський період також став часом змін у соціальній політиці Уганди. Угандійський уряд почав вживати заходів щодо покращення освіти та медицини, однак ці зміни були неоднорідними і залежали від регіону. Мусевені та його уряд стикалися з критикою за відсутність дотримання прав людини та політичні репресії.
Попри це, в країні почали активно діяти недержавні організації, які борються за права людини, що сприяло зростанню суспільної свідомості та вимогам до більш демократичного управління.
Зовнішня політика Уганди в пост-амінський період була націлена на відновлення міжнародних відносин, розруйнованих в роки правління Аміна. Уряд Мусевені активізував співпрацю із Заходом, що принесло фінансову допомогу та підтримку в відновленні країни. Уганда стала учасницею ряду регіональних і міжнародних організацій, що сприяло її інтеграції в міжнародне суспільство.
Однак в 1990-х роках уряд Мусевені також стикнувся з критикою за участь у конфліктах у сусідніх країнах, таких як Конго. Ці дії піддали Уганду міжнародній ізоляції та осуду з боку правозахисних організацій.
Попри досягнення, пост-амінський період також був часом безлічі викликів. Уганда стикалася з проблемами корупції, безробіття та бідності. Етнічні та регіональні конфлікти продовжували загрожувати стабільності країни, а питання прав людини залишалися гострими.
Проте правління Мусевені стало одним з найдовших в історії Уганди, і його партія, Національний союз свободи, залишалася при владі протягом десятиліть. У 2005 році в країні відбувся референдум, на якому було прийнято рішення про повернення багатопартійної системи, що відкрило нові перспективи для політичного життя в Уганді.
Пост-амінський період став часом значних змін для Уганди. Хоча країна стикалася з безліччю проблем і викликів, вона змогла рухатися вперед до відновлення і розвитку. Політична історія Уганди продовжує розвиватися, і уроки, отримані з пост-амінського періоду, відігратимуть важливу роль у майбутньому країни.