Історична енциклопедія
Правління Іді Аміна, яке тривало з 1971 по 1979 рік, стало одним з найтрагічніших і суперечливих періодів в історії Уганди. Амін прийшов до влади внаслідок державного перевороту, скинувши прем'єра Мілтона Оботе, і установив режим, який відзначався жорстокістю, свавіллям і масовими порушеннями прав людини.
Іді Амін народився в 1925 році в етнічній групі луо. Він служив у британській армії, а потім в армії Уганди. У 1962 році, після здобуття незалежності, Амін був призначений начальником армії, що дало йому можливість наростити вплив. 25 січня 1971 року він здійснив успішний державний переворот, скинувши Мілтона Оботе, який займав пост президента.
Після приходу до влади Амін проголосив себе президентом і головою збройних сил. Його правління характеризувалося жорстокими репресіями проти політичних опонентів, переслідуваннями етнічних груп, а також масовими вбивствами. Оцінки кількості жертв варіюються від 100 000 до 500 000 людей, убитих внаслідок політичних репресій.
Амін зосередив владу у своїх руках, встановивши авторитарний режим. Він закрив опозиційні партії і контролював засоби масової інформації, що унеможливило будь-яке інакомислення. Крім того, він використовував армію для придушення будь-яких протестів і повстань, створюючи атмосферу страху і придушення.
Один з ключових аспектів політики Аміна — це націоналізація великих підприємств і земель. Він оголосив про націоналізацію всіх іноземних підприємств, що призвело до масового втечі європейських бізнесменів і спеціалістів, негативно сказавшися на економіці. Ці дії були популярні серед деяких верств населення, оскільки створювали видимість економічної незалежності, однак в підсумку вони призвели до катастрофічного економічного упадку.
До середини 1970-х років економіка країни знаходилася в глибокій кризі. Уганда зіткнулася з дефіцитом продовольства, зростанням безробіття і гіперінфляцією. Руйнування економічної бази викликало незадоволення населення і спровокувало зростання опозиційних настроїв.
Зовнішня політика Аміна також була суперечливою. Спочатку він намагався налагодити відносини з Заходом, однак потім переорієнтувався на країни, що підтримували антиколоніальні рухи. Він встановив дружні відносини з Лівією, Кубою та іншими державами, що викликало настороженість Заходу. Амін відкрито виступав проти західного імперіалізму і підтримував різноманітні революційні рухи в Африці.
У 1978 році Амін розпочав конфлікт з Танзанією, що стало початком його кінця. Війна почалася з вторгнення угандійських військ на танзанійську територію. Однак швидко виявилося, що армія Аміна не готова до серйозного протистояння. Танзанія, об'єднавшись з угандійськими повстанцями, швидко завдала поразки угандійським силам.
У січні 1979 року танзанійські війська увійшли в Уганду, що поклало кінець правлінню Аміна. Він втік у вигнання, спочатку в Лівію, а потім в інші країни, включаючи Саудівську Аравію.
Правління Іді Аміна залишило глибокий слід в історії Уганди. Період його диктатури характеризувався масштабними порушеннями прав людини, економічним крахом і міжнародною ізоляцією. Уганда зіткнулася з величезними труднощами на шляху до відновлення після його правління.
Після падіння режиму Аміна країну очолив новий лідер, але наслідки його правління продовжували відчуватися ще довгий час. Мільйони угандійців стали жертвами репресій, а економіка країни була знищена. Амін став символом угандійського страху і диктатури, і його спадщина залишається предметом глибоких суперечок і досліджень.
Правління Іді Аміна стало однією з найтемніших сторінок в історії Уганди. Незважаючи на його обіцянки економічної незалежності і соціальної справедливості, реальність була спотворена репресіями і насильством. Уроки цього періоду продовжують залишатися актуальними, підкреслюючи важливість захисту прав людини і демократичних цінностей у сучасному суспільстві.