Історична енциклопедія
Процес об'єднання Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) є одним з ключових моментів в історії України початку XX століття. Ця подія стала не лише політичним, але й культурним актом, що символізувало прагнення українського народу до єдності та незалежності в умовах змінюваного геополітичного ландшафту.
На початку XX століття Україна була розділена між різними імперіями, і національно-визвольні рухи стали актуальними в обох регіонах. З розпадом Російської та Австро-Угорської імперій у 1917-1918 роках виникли дві самостійні форми українського самоврядування: УНР на сході та ЗУНР на заході.
Створення УНР відбулося в умовах Лютневої революції 1917 року, коли українські політики почали активно вимагати автономії. Центральна Рада, як представницький орган, прийняла I Універсал, проголосивши автономію України в складі Росії. Пізніше III Універсал, прийнятий 20 листопада 1917 року, вже проголосив незалежність УНР.
В той же час, на заході, у Галичині, після закінчення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини, 1 листопада 1918 року була проголошена ЗУНР. Ці дві держави почали прагнути до об'єднання, яке стало актуальним на фоні загальної боротьби за незалежність.
Першим кроком до об'єднання стало прийняття Актів про створення та проголошення обох республік. Однак, незважаючи на декларації про єдність, реальні політичні умови в Україні та Галичині були досить складними. Обидві республіки стикнулися з зовнішніми загрозами з боку різних держав і внутрішньоукраїнськими конфліктами, що ускладнювало процес взаємодії.
Національні лідери обох республік почали активні переговори про об'єднання, усвідомлюючи необхідність консолідації зусиль для боротьби з зовнішніми агресорами та зміцнення своєї позиції на міжнародній арені. Ці переговори були складними та тривалими, але врешті-решт призвели до підписання Акту об'єднання.
22 січня 1919 року в Києві був підписаний Акт об'єднання УНР та ЗУНР, який став символом єдності українського народу. Цей акт проголосив створення єдиного українського держави, що об'єднує всі українські землі. Підписання Акту стало історичним моментом, який передбачив подальші події в історії України.
У цьому документі підкреслювалося необхідність єдності в боротьбі за незалежність та само визначення. Акт об'єднання був сприйнятий як знакове подія для багатьох українців, що символізувало їхнє прагнення до створення самостійної держави.
Проте радість від об'єднання незабаром була спотворена зовнішніми та внутрішніми викликами. УНР і ЗУНР стикнулися з агресією з боку більшовиків, які прагнули встановити контроль над усією територією України. Внутрішні суперечності також ускладнювали ситуацію, оскільки політичні фракції всередині обох республік не завжди знаходили спільну мову.
Конфлікти з польськими військами в Галичині також ускладнювали процес інтеграції. Польща претендувала на частину територій ЗУНР, що призвело до озброєнного протистояння. УНР була вимушена сконцентруватися на обороні та організації своїх збройних сил, що ускладнювало реалізацію планів щодо внутрішнього об'єднання та реформ.
Незважаючи на всі складнощі, Акт об'єднання УНР і ЗУНР залишив важливий слід в історії України. Ця подія стала основою для подальших спроб українського народу до само визначення. Уроки єдності та співпраці стали значимими для майбутніх поколінь.
Хоча об'єднання не змогло забезпечити довгострокової незалежності, воно зміцнило ідею єдності серед українців і заклало основи для подальших рухів за незалежність, які проявилися в наступні десятиліття, особливо під час боротьби за незалежність у 1991 році.
Об'єднання УНР і ЗУНР у 1919 році було значним кроком до здійснення мрії українського народу про незалежність. Цей процес відображав прагнення до єдності та само визначення, яке залишається актуальним і сьогодні. Історична пам'ять про той час надихає нові покоління українців на захист своєї свободи та права на само визначення.