Історична енциклопедія
Середина царства Єгипту (близько 2055-1650 рр. до н. е.) є однією з найважливіших епох в історії Давнього Єгипту. Цей період був часом політичної стабільності, культурного процвітання та значних досягнень в галузі мистецтва і літератури. Середина царства відзначена зміцненням влади фараонів, розвитком економіки та розширенням торговельних зв'язків.
Середина царства охоплює три основні династії:
Середина царства починається з відновлення влади після епохи Хаосу, яка настала після занепаду Давнього царства. Фараон Ментухотеп II з 11-ї династії став першим правителем, який зміг об'єднати Єгипет і відновити його стабільність. Його правління відзначалося військовими кампаніями на південь, що забезпечило контроль над Нубією та важливими ресурсами, такими як золото і нефрит.
У Середині царства фараони продовжували зміцнювати свою владу, але вони також почали делегувати повноваження місцевим правителям, відомим як номархи. Ці номархи управляли регіонами та відповідали за збір податків і підтримання порядку. Ця децентралізація допомогла розвивати місцеве управління та поліпшити економічну ситуацію в регіонах.
Фараони стали розглядатися не тільки як правителі, але і як захисники та благодійники свого народу. Вони активно брали участь у будівництві храмів і інших громадських споруд, що сприяло зміцненню їх авторитету і божественного статусу. Головним фараоном цього періоду став Сенусерт III, який проводив активну зовнішню політику і зміцнив оборону країни.
Економіка Середини царства значно розвивалася завдяки розширенню сільського господарства та торгівлі. Система зрошення була вдосконалена, що забезпечувало більш стабільні врожаї. Збільшення обсягів виробництва дозволило не тільки нагодувати населення, але й накопичувати запаси для торговельних операцій.
Торгівля з сусідніми державами, такими як Нубія, Левант та Східне Середземномор'я, призвела до отримання рідкісних товарів, таких як слонова кістка, золото та екзотичні тканини. Ця активна торгівля сприяла не тільки економічному розвитку, але і культурному обміну між різними регіонами.
Соціальна структура в Середині царства залишалася ієрархічною, з фараоном на вершині. Під ним знаходилися жерці, аристократи і чиновники, які управляли різними аспектами суспільства. Майстри, селяни і робітники становили основну масу населення. Умови життя простих людей почали покращуватися, оскільки збільшувалися ресурси і продуктивність праці.
Середина царства стала періодом розквіту мистецтва і літератури. У цей час з'явилися нові жанри літератури, включаючи поезію, прозу та мудрі настанови. Тексти, такі як "Повчання Amenemhata" і "Текст про Небесне", підкреслюють філософські роздуми та соціальні норми того часу.
Мистецтво Середини царства відрізнялося реалізмом і виразністю. Скульптура і живопис стали більш реалістичними, а майстри почали приділяти більше уваги деталям. Роботи, такі як статуї фараонів і жерців, відображали не лише зовнішність, але й внутрішній світ своїх об'єктів, що стало новою віхою в єгипетському мистецтві.
Архітектурні досягнення цього періоду також були вражаючими. Поступово переходячи від пірамід, будівельники почали зводити гробниці у вигляді великих масивних споруд, таких як храми та комплекси. Храмові комплекси, такі як храм Амон-Ра у Фівах, стали центрами релігійного життя і слугували місцями паломництва.
Релігійне життя в Середині царства залишалося важливою частиною культури. Основними божествами продовжували залишатися Ра, Осіріс і Ісида. Осіріс став символом загробного життя, і його культ значно зміцнився в цьому періоді. Віросповідання в загробне життя стали більш складними і різноманітними, а похоронні ритуали продовжували розвиватися.
Будівництво храмів і статуй стало важливою частиною релігійної практики, що підтверджує посилення впливу жеречества. Жерці грали важливу роль в суспільстві, управляючи храмами та здійснюючи ритуали, які забезпечували божественне благословення для фараонів і народу.
До кінця 13-ї династії Середина царства почала приходити в упадок. Політична нестабільність, внутрішні конфлікти і іноземні вторгнення стали причинами погіршення ситуації. Неприємності, пов'язані з Нубією, і ослаблення центральної влади призвели до децентралізації та збільшення впливу місцевих правителів.
До 1650 року до н. е. Середина царства завершилася, і Єгипет увійшов у період Другого переходу, коли країна була розділена на безліч дрібних правлінь і зіткнулася з загрозами ззовні.
Незважаючи на кінець Середини царства, його досягнення залишили глибокий слід в історії Єгипту. Цей період заклав основи для подальшого розвитку єгипетської цивілізації, і його культурна спадщина продовжувала впливати на наступні покоління. Мистецтво, література і релігійні вірування, що розвивалися в цей час, були передані і зміцнені в нових династіях.
Середина царства стала символом культурного і політичного процвітання Єгипту, а його досягнення в області архітектури, мистецтва і літератури продовжують надихати людей і сьогодні, привертаючи увагу істориків і туристів з усього світу.