Історична енциклопедія
Сучасна історія Грузії почалася на початку XX століття, коли країна зіткнулась з численними викликами, такими як боротьба за незалежність, радянізація, відновлення суверенітету та політичні перетворення після розпаду Радянського Союзу. Розглянемо ключові події, які визначили шлях Грузії до сучасної держави.
На початку XX століття Грузія була частиною Російської імперії. Революційні події 1917 року в Росії мали величезний вплив на грузійську політику. Після Лютневої революції в Росії Грузія, разом з іншими кавказькими республіками, спробувала ствердити свою незалежність. У 1918 році була проголошена Грузинська демократична республіка під керівництвом соціал-демократичної партії.
Цей період виявився короткочасним. Грузія почала формувати свої державні інститути, розвивати економіку та налагоджувати міжнародні зв’язки, однак вже у 1921 році Червона армія вторглася на територію країни, і Грузія була включена до складу Радянського Союзу. Радянізація Грузії супроводжувалася репресіями проти місцевих політичних лідерів та опору новому режиму.
У складі Радянського Союзу Грузія стала однією з союзних республік, отримавши формальну автономію, але перебуваючи під жорстким контролем Москви. У 1930-ті роки, в період правління Йосипа Сталіна, який сам був уродженцем Грузії, країна пережила тяжкі роки політичних репресій та насильницької колективізації.
Радянська епоха для Грузії була часом як складних випробувань, так і певного економічного зростання. У роки після Другої світової війни в Грузії, як і в усьому Радянському Союзі, почалася індустріалізація та модернізація. Тбілісі, столиця республіки, став культурним та освітнім центром, який приваблював художників, письменників та вчених з усієї СРСР. Однак паралельно з цим, багато грузинів відчували незадоволення політичною системою та центральним контролем Москви.
Незадоволення радянською владою в Грузії виливалося в періодичні народні заворушення. Однією з найвідоміших подій стало Тбіліське повстання 1956 року, коли мешканці Тбілісі вийшли на протест проти радянської політики десталінізації, що проводилася Хрущовим. Протести були жорстоко придушені, і багато учасників були заарештовані або вбиті.
Несмотря на жорстокість репресій, опір центральній владі продовжував наростати, особливо в кінці 1980-х років, коли в Радянському Союзі почалася політика перестройки та гласності. Це надало новий імпульс національно-визвольному руху в Грузії, яке в підсумку призвело до розпаду Радянського Союзу.
У 1991 році Грузія оголосила про відновлення своєї незалежності. Ця подія стала частиною широкої хвилі розпаду Радянського Союзу, але для Грузії вона була особливо значущою. Після довгих років підпорядкування Москві грузинський народ прагнув до самостійності та відновлення своєї державності.
Першим президентом незалежної Грузії став Звіад Гамсахурдія, колишній дисидент та активний учасник національно-визвольного руху. Однак його правління виявилося недовготривалим через внутрішні конфлікти та наростаючу політичну нестабільність. У грудні 1991 року в країні почалася громадянська війна, що призвела до повалення Гамсахурдії у 1992 році.
Початок 1990-х років було для Грузії часом серйозних внутрішніх потрясінь. Поряд із громадянською війною в країні розгорілися етнічні конфлікти в регіонах Абхазії і Південної Осетії. Ці конфлікти, підтримувані зовнішніми силами, призвели до того, що Грузія фактично втратила контроль над цими регіонами, які проголосили свою незалежність, хоча вона не була визнана на міжнародному рівні.
Ці конфлікти загострили політичну нестабільність в Грузії та створили серйозні виклики для уряду. Тисячі людей стали біженцями, що тільки посилило соціальні та економічні проблеми країни.
Після повалення Гамсахурдії у 1992 році до влади в Грузії прийшов Едуард Шеварднадзе, колишній міністр закордонних справ СРСР. Його правління стало часом спроб стабілізації та відновлення країни після громадянської війни. Шеварднадзе налагодив відносини з Заходом, провів ряд економічних реформ та розпочав відновлення державних інститутів.
Однак незважаючи на певні успіхи, правління Шеварднадзе було обтяжене корупцією, відсутністю ефективних економічних реформ та нездатністю вирішити конфлікти в Абхазії та Південній Осетії. В кінці 1990-х років економіка країни залишалася слабкою, і населення було незадоволене рівнем життя та корупцією в уряді.
У 2003 році в Грузії відбулися істотні політичні зміни, відомі як Революція троянд. Внаслідок масових протестів, викликаних фальсифікаціями на виборах та незадоволенням населення, Едуард Шеварднадзе був змушений піти у відставку. Президентом країни став Михайло Саакашвілі, молодий і енергійний політик, який обіцяв провести радикальні реформи та викорінити корупцію.
Саакашвілі розпочав масштабні перетворення в економіці, судовій системі та правоохоронних органах. Його реформи призвели до зростання економіки, покращення інфраструктури та посилення міжнародного становища Грузії. При цьому Грузія розпочала активну інтеграцію із Заходом, що виразилося в прагненні до членства в НАТО та Європейському Союзі.
Однак у період правління Саакашвілі Грузія зіткнулася зі серйозними зовнішніми викликами. У 2008 році між Грузією та Росією спалахнув збройний конфлікт, відомий як Російсько-грузинська війна. Конфлікт був викликаний напруженістю навколо Південної Осетії та Абхазії, які Грузія прагнула повернути під свій контроль.
В серпні 2008 року збройні зіткнення між грузинськими та південноосетинськими силами переросли в повномасштабну війну, у яку втрутилася Росія. Війна тривала п’ять днів і закінчилася підписанням угоди про припинення вогню. Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, що викликало міжнародне осудження, але суттєво погіршило відносини Грузії та Росії.
Після відходу Саакашвілі з посади президента у 2013 році в Грузії почався новий етап політичної боротьби. Уряд очолило політичне об’єднання "Грузинська мрія", а президентом став Георгій Маргвелашвілі. Нова влада продовжила курс на інтеграцію з Заходом, але прагнула до покращення відносин з Росією.
У 2018 році Грузія обрала свою першу жінку-президента — Саломе Зурабішвілі, що стало важливою подією в політичній історії країни. Однак політична боротьба в Грузії продовжувалася, і країна стикалася з викликами, пов’язаними з внутрішньою нестабільністю, економічними труднощами та проблемами безпеки.
Сьогодні Грузія продовжує свій шлях розвитку як незалежна держава. Найважливішими завданнями залишаються врегулювання відносин з Росією, реінтеграція Абхазії та Південної Осетії, а також продовження економічних і політичних реформ. Країна прагне до зміцнення своїх позицій на міжнародній арені та інтеграції в європейські та євроатлантичні структури.