Історична енциклопедія
Період мандату в Йорданії, що розпочався після Першої світової війни, став важливим етапом в історії країни, який вплинув на її подальший розвиток та формування національної ідентичності. Цей час характеризувався колоніальним управлінням, політичними змінами та боротьбою за незалежність, яка culminated в утворенні незалежної держави Йорданія в середині 20 століття.
Після розпаду Османської імперії внаслідок Першої світової війни Велика Британія та Франція розділили між собою контроль над колишніми османськими територіями на Близькому Сході. У 1920 році на Паризькій мирній конференції було прийнято рішення про створення мандатів, які мали забезпечити тимчасове управління та підготовку місцевих народів до самостійності.
Йорданія була частиною британського мандату, який охоплював також Палестину. Британське правління розпочалося в 1921 році, коли Трансйорданська територія була виділена з Палестини, і шейх Абдалла бін Хусейн був призначений першим еміром Трансйорданії. Це рішення дозволило створити автономне управління в регіоні, але реальна влада залишалася в руках британців.
У період мандату Йорданія управлялася через систему мандатного управління, яка обмежувала автономію місцевого населення. Британські влади контролювали ключові аспекти управління, такі як зовнішня політика, безпека та економічний розвиток. Емір Абдалла, незважаючи на свою роль, часто стикався з обмеженнями та втручанням британських чиновників.
Британський уряд ввів різні адміністративні заходи, спрямовані на управління місцевим населенням. Це включало створення місцевих рад та органів самоуправління, але реальна влада залишалася в руках британського комісара, який приймав основні рішення. Крім того, місцеві жителі стикалися з високими податками та обмеженнями в політичній діяльності, що викликало незадоволення та протести.
Економіка Йорданії в період мандату була зосереджена на сільському господарстві та невеликих промислових підприємствах. Британські влади інвестували в інфраструктуру, включаючи дороги та зрошувальні системи, що сприяло поліпшенню умов життя, але також створювало залежність місцевого населення від британських постачань і технологій.
Соціальна структура регіону також зазнала змін. Поява нових класів, таких як торговці та місцеві підприємці, призводила до виникнення нових соціальних напружень. Місцеві жителі прагнули до більшої політичної та економічної незалежності, що викликало незадоволення з обох сторін — як у колоніальних властей, так і у місцевих жителів.
З початку 1930-х років в Йорданії почали виникати національні рухи, спрямовані на боротьбу за незалежність і проти колоніального управління. Ці рухи були частиною більш широких арабських націоналістичних прагнень, які охоплювали весь Близький Схід. У відповідь на незадоволення місцевого населення британські влади почали впроваджувати деякі реформи, але вони не задовольняли вимоги націоналістів.
У 1939 році в Йорданії було засновано кілька політичних партій, таких як "Народна партія" та "Партія арабського націоналізму", які виступали за незалежність та права місцевого населення. Ці партії організовували мітинги та протести, вимагаючи кінця колоніального управління та надання більшого представництва місцевим жителям.
Друга світова війна призвела до зміни геополітичної ситуації на Близькому Сході. Британська імперія стикнулася з економічними труднощами, і після війни стало очевидно, що колоніальна система більше не може функціонувати так, як раніше. Внаслідок війни посилення націоналістичних рухів в Йорданії та інших арабських країнах стало невідворотнім.
У повоєнні роки місцеві націоналісти посилили свої вимоги до незалежності. У 1946 році, після закінчення мандату, Йорданія була офіційно проголошена незалежною державою. Емір Абдалла став першим королем нової країни, і його правління символізувало нову еру в історії Йорданії.
14 лютого 1946 року Йорданія офіційно проголосила свою незалежність. Ця подія була зустрінута з радістю та ентузіазмом місцевого населення, яке багато років страждало від колоніального правління. Король Абдалла пообіцяв, що нова конституція буде гарантувати права громадян та розвиток демократії.
Однак шлях до стабільної незалежності не був легким. Йорданія стикалася з внутрішніми та зовнішніми викликами, включаючи економічні проблеми, політичну нестабільність та конфлікт з сусідніми арабськими країнами. Тим не менш, незалежність Йорданії стала важливим кроком на шляху до національної самосвідомості та політичного самовизначення.
Період мандату в Йорданії та боротьба за незалежність представляють собою значну сторінку в історії країни. Цей період був відзначений складними політичними та соціальними змінами, які сформували національну ідентичність та сприяли становленню незалежної держави. Незалежність, досягнута в 1946 році, стала символом прагнення йорданців до свободи та самоврядування, відкривши нову главу в їх історії.