Історична енциклопедія
Формування болгарської ідентичності: праболгари та слов'яни
Поява Болгарської держави пов'язана зі злиттям двох ключових етнічних груп: праболгарів та слов'ян. Праболгари були кочовим народом, що прийшов зі сходу, тоді як слов'яни почали активно розселятися на Балканах з VI століття. Їх взаємодія та союз врешті-решт призвели до створення болгарської нації та держави.
Праболгари походили зі степів Центральної Азії і кочували на захід у пошуках нових територій. У VII столітті вони оселилися в районі північного Причорномор'я та дунайської рівнини. Їх лідер хан Аспарух зіграв ключову роль у формуванні болгарської державності, об'єднавши праболгар із місцевими слов'янськими племенами, які заселили Балкани раніше.
Слов'яни, навпаки, прийшли на Балкани зі східної та центральної Європи. До середини VII століття слов'янські племена почали активно осідати в районах, які пізніше стали територією Болгарії, включаючи Дунайську рівнину та передгір'я Стара-Планина. Слов'яни швидко встановили хороші стосунки з праболгарами, і цей союз зіграв важливу роль у подальшому політичному та культурному розвитку регіону.
Створення Першого Болгарського царства
У 681 році хан Аспарух, вождь праболгар, заснував Перше Болгарське царство на території між ріками Дунай і Балкани. Ця подія ознаменувала народження Болгарії як самостійної держави, визнаної Візантією, яка в той час була могутньою імперією та суперником нових балканських утворень.
Після ряду військових кампаній проти Візантії Аспаруху вдалося закріпитися на території сучасної Північної Болгарії, і Візантія була змушена визнати його державу. Цей факт визнання був зафіксований у договорі 681 року, який вважається офіційною датою заснування Болгарського царства.
Перше Болгарське царство швидко стало однією з найсильніших держав на Балканах. Воно включало не лише праболгар і слов'ян, але й інші народи, що населяли регіон. Держава поступово розширювала свої території і зміцнювала позиції як політично, так і економічно. Важливою задачею на ранніх етапах становлення була інтеграція різних народів, створення єдиної правової та адміністративної системи.
Прийняття християнства та зміцнення болгарської державності
Важливим етапом в історії Першого Болгарського царства стало прийняття християнства в IX столітті при правлінні князя Бориса I. До цього часу праболгари та слов'яни мали свої язичницькі вірування, але для зміцнення держави та інтеграції в європейське співтовариство було необхідно прийняти загальноприйняту релігію.
Князь Борис I у 864 році прийняв християнство та охрестив свою країну, що стало важливим кроком у зміцненні болгарської державності та її визнанні іншими християнськими державами. Прийняття християнства також сприяло культурному розвитку країни, оскільки церква стала відігравати важливу роль в освітньому й культурному житті Болгарії. Саме в цей період з'явилися перші письмові джерела на старослов'янській мові.
Однією з найважливіших подій для Болгарії в цей період стало створення слов'янської абетки — кирилиці, що відбулося за підтримки князя Бориса I. Святі Кирило і Мефодій розробили глаголицю, а їхні учні в Болгарії, такі як Климент Охридський, поширили цю письмовість та адаптували її до потреб болгар. Це дало потужний імпульс розвитку літератури і просвітництва в Болгарії та зміцненню її культурної незалежності.
Золотий вік Болгарії за царя Симеона I
Період правління царя Симеона I (893–927 роки) часто називають "Золотим віком" Болгарії. У цей час держава досягла свого найвищого розквіту як в політичному, так і в культурному плані. Симеон I перетворив Болгарію на одну з провідних європейських держав того часу, а столиця Преслав стала центром культури, науки та релігії.
Симеон I вів успішні військові кампанії проти Візантії, розширивши межі Болгарії до Адріатики та Егейського моря. Йому вдалося створити потужну державу, яка контролювала значну частину Балкан. У політичному житті країни Симеон прагнув зміцнити свою владу та створити умови для тривалого процвітання. У зовнішній політиці Болгарія стала значимим гравцем на міжнародній арені.
Культурний розквіт у цей період був безпрецедентним. При дворі Симеона процвітали література, мистецтво та архітектура. Болгарія стала центром слов'янської культури, а церковнослов'янська мова перетворилася на один з найважливіших літературних мов християнського світу. Саме в цей період були написані такі твори, як "Златоструй" та "Шестоднев", які увійшли в золотий фонд середньовічної болгарської літератури.
Занепад Першого Болгарського царства та візантійське завоювання
Після смерті Симеона I Болгарія почала поступово ослаблюватися під тиском внутрішніх конфліктів та зовнішніх загроз. Його нащадки не змогли утримати могутність держави, і в XI столітті країна зіткнулася з рядом серйозних викликів. Одна з основних загроз виходила від Візантії, яка прагнула відновити контроль над Балканами.
У 1018 році Візантія, після тривалих військових кампаній, змогла завоювати Болгарію. Це поклало кінець Першому Болгарському царству, і Болгарія опинилася під візантійським владарюванням. Цей період характеризувався візантійською домінацією, однак болгарське національне самосвідомість продовжувало існувати, незважаючи на спроби Візантії інтегрувати регіон у свою імперію.
Хоча візантійське владарювання тривало майже два століття, воно не змогло повністю придушити прагнення болгар до свободи. Вже в XII столітті почався процес відновлення болгарської державності, який завершився створенням Другого Болгарського царства в 1185 році в результаті повстання під проводом братів Асеней.
Висновок
Поява Болгарської держави є важливою віхою в історії Балкан та Європи. Перше Болгарське царство, засноване ханом Аспарухом, стало могутньою державою, що відіграла значну роль у політиці та культурі регіону. Прийняття християнства, розвиток слов'янської писемності та культурний розквіт при Симеоні I — все це залишило глибокий слід в історії Болгарії та Європи. Незважаючи на падіння під тиском Візантії, болгарська нація зберегла свою ідентичність і пізніше змогла відновити свою державність, що свідчить про її культурну та політичну життєздатність.