Історична енциклопедія
XX століття стало епохою значних змін для Хорватії, ознаменованою двома світовими війнами, змінами в політичному устрої та економічному розвитку. Цей період привів до глибоких перетворень у суспільстві, культурі та міжнародних відносинах країни, що сформувало сучасне обличчя Хорватії.
З початком XX століття Хорватія була частиною Королівства сербів, хорватів і словенців, яке утворилося в 1918 році після розпаду Австро-Угорщини. Цей новий політичний організм зіткнувся з безліччю внутрішніх проблем, включаючи етнічні конфлікти та боротьбу за автономію. Хорватська культура та мова піддавались тиску з боку сербського централізованого уряду.
Перша світова війна (1914-1918) мала руйнівний вплив на Хорватію. Численні хорвати були призвані до армії, і багато з них загинули на фронтах. Економіка країни постраждала, а соціальні напруженості зросли. Після війни Хорватія стала частиною нової держави, але багато хорватів відчували себе ущемленими у своїх правах, що передбачало майбутні конфлікти.
У 1929 році, під тиском політичних криз, нове королівство отримало назву Королівство Югославія. Політична система була жорстко централізованою, що викликало невдоволення хорватського населення. У відповідь на це виникло рух за автономію, яке почало активізуватися в 1930-х роках. Хорватські націоналісти та соціалісти почали набирати популярності, а протистояння з центром тільки посилювалося.
Економіка країни також переживала важкі часи, особливо в зв'язку з світовою економічною кризою 1929 року. Безробіття та бідність зростали, що посилювало соціальну напругу. У таких умовах почали формуватися різні політичні партії, які шукали вихід із складної ситуації та прагнули до поліпшення умов життя населення.
У 1941 році, після вторгнення нацистської Німеччини в Югославію, Хорватія опинилась під контролем фашистського режиму Усташів. Це був один з найтемніших періодів в історії Хорватії. Усташський режим проводив політику етнічної чистки, що призвело до масових вбивств і геноциду сербського населення, а також до переслідувань євреїв і ромів. Спротив цьому режиму очолили партизани на чолі з Йосипом Брозом Тіто, що викликало нові хвилі насильства.
Партизанський рух набирало популярності та підтримувалось значною частиною населення, що прагнуло звільнитися від фашистського гніту. Після закінчення війни в 1945 році Тіто та його прихильники одержали перемогу, і Хорватія стала частиною Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії.
Після Другої світової війни Хорватія, як частина Югославії, переживала роки соціальних і економічних перетворень. Соціалістична система управління призвела до націоналізації промисловості та аграрної реформи. Країна почала розвиватися в рамках соціалістичного плану, і в Хорватії з'явились нові заводи, інфраструктура та соціальні установи.
Однак режим Тіто також зіткнувся з безліччю проблем. Централізоване управління та планова економіка призвели до дисбалансу в розвитку різних республік. Хорватія, маючи значний економічний потенціал, почала відчувати невдоволення через розподіл ресурсів. На цей час також посилювалися національні настрої, що породжувало суперечності між центром і республіками.
З початком 1980-х років, після смерті Тіто, Югославія зіткнулася з економічними кризами та політичною нестабільністю. Хорватські націоналісти почали набирати силу, і їх вимоги про більшу автономію стали чутні на фоні загальної дестабілізації. У 1990 році в Хорватії відбулись перші вільні вибори, на яких перемогла Хорватська демократична спілка, очолювана Франьо Туджманом. Цей момент став переломним у боротьбі за незалежність.
У 1991 році Хорватія проголосила незалежність, що призвело до озброєного конфлікту з Югославською народною армією. Почалася Хорватська війна за незалежність, яка тривала до 1995 року. В ході конфлікту відбувалися жорстокі бої, масові переселення та етнічні чистки, особливо в районах, населений сербами. Війна завершилась перемогою хорватських сил та підписанням Дейтонських угод, які встановили мир у регіоні.
Після війни Хорватія зіткнулася з безліччю викликів, включаючи відновлення зруйнованої інфраструктури, економічні труднощі та необхідність примирення між етнічними групами. У цей час почалась масштабна програма реконструкції та реформування економіки. Хорватія прийняла курс на інтеграцію в Європейський Союз та НАТО, що стало важливою частиною зовнішньої політики країни.
У 2000-х роках Хорватія активно працювала над реформами, спрямованими на виконання вимог для вступу в ЄС. Країна підписала угоду про stabilizaciji i pridruživanja (Угода про стабілізацію та асоціацію) у 2001 році, що стало важливим кроком на шляху до європейської інтеграції. У 2013 році Хорватія стала повноправним членом Європейського Союзу, завершивши тривалий процес, який почався з кінця 1990-х років.
XX століття стало часом значних культурних досягнень для Хорватії. Хорватська література, мистецтво та музика продовжували розвиватися, відображаючи зміни в суспільстві. Багато хорватських письменників, таких як Мілорад Павич та Иван Крешимир, стали відомими на міжнародній арені. Хорватське мистецтво також отримало визнання завдяки талановитим художникам і архітекторам.
Сучасна Хорватія продовжує знаходитися на етапі становлення, прагнучи зберегти свою унікальну ідентичність, одночасно інтегруючись в європейське співтовариство. Туризм став важливою частиною економіки країни, і Хорватія приваблює мільйони туристів своїми природними красотами та багатим культурним спадком.
Хорватія в XX столітті пройшла через безліч випробувань і трансформацій, які сформували її сучасне суспільство. Від боротьби за незалежність до інтеграції в Європейський Союз, цей період виявився вирішальним для формування ідентичності країни. Історичний досвід і культурні досягнення залишаються важливими для розуміння поточних викликів і можливостей, з якими стикається Хорватія в XXI столітті.