Історична енциклопедія
Об’єднання Італії, або Рісорджименто, представляє собою важливий історичний процес, який завершився у 1871 році, що призвело до створення єдиної італійської держави з безлічі розрізнених держав і князівств. Цей процес став результатом політичних, соціальних і культурних змін, що відбувалися в Італії протягом 19 століття. Він справив величезний вплив на майбутнє країни та її місце в міжнародній політиці.
На початку 19 століття Італія була поділена на кілька незалежних держав, серед яких були Королівство Сардинія, Папська область, Королівство обох Сицилій, а також безліч дрібних герцогств і республік. Це політичне роз’єднання було спадщиною попередніх століть, коли Італія пережила безліч завоювань, включаючи панування Римської імперії, Візантійської імперії та різних германських королівств.
В кінці 18 - на початку 19 століть вплив Наполеона і його армій відіграло важливу роль у пробудженні національної свідомості серед італійців. Після падіння Наполеона у 1815 році на Віденському конгресі було вирішено повернути колишні кордони та порядок, що лише збільшило бажання італійців до об’єднання.
Після Віденського конгресу різні національно-визвольні рухи почали набирати популярність. У 1820-1830-х роках декілька повстань, таких як Сицилійське повстання (1820) та Революція 1831 року, намагалися скинути існуючий порядок, але були подавлені. Тим не менш, ці події стали знаковими для формування національної свідомості італійців.
Серед ключових фігур цього періоду варто відзначити Джузеппе Мадзіні, який заснував рух «Молода Італія» та активно пропагував ідеї республіканізму і національної єдності. Його ідеї надихали молодь, але не змогли привести до практичних результатів.
Ситуація почала змінюватися з приходом до влади в Королівстві Сардинія графа Камілло Кавура в 1852 році. Кавур, прагнучи до об’єднання Італії, провів ряд реформ, модернізувавши економіку та армію, а також налагодив дипломатичні зв’язки з іншими європейськими державами. Він вважав, що об’єднання може бути досягнуто не тільки силою, а й через дипломатію.
Кавур встановив союз з Наполеоном III, що призвело до Франко-прусської війни (1859). В результаті цього конфлікту, за підтримки французьких військ, Сардинія змогла відвоювати Ломбардію у Австрійської імперії. Ця перемога зміцнила позиції Сардинії та збільшила її вплив в Італії.
У 1860 році на півдні Італії почалися хвилювання, організовані Джузеппе Гарібальді, який став символом боротьби за об’єднання. Гарібальді, з загіном «Тисячі», висадився на Сицилії та почав звільнення південних територій від влади Бурбонів, що завершилося їх скиданням. Його перемоги дозволили йому об’єднати обидві Сицилії з Королівством Сардинія.
Кавур, бачачи успіхи Гарібальді, підтримав його, і незабаром вся південна Італія була приєднана до нового королівства. Цей союз був не тільки політичним, але й культурним: ідеї єдності та спільної мови почали зміцнюватися в свідомості італійців.
У 1861 році було проголошено Королівство Італія, однак об’єднання не завершилося, оскільки деякі важливі території залишалися поза його межами. Зокрема, Рим залишався під контролем папства, а Венеція - під австрійським пануванням.
У 1866 році, в результаті третьої війни за незалежність, Італія приєднала Венецію, а в 1870 році, після падіння Французької імперії, італійські війська увійшли до Риму, що стало остаточним етапом об’єднання. Рим був проголошений столицею нової держави, і папство втратило свої світські влади.
Об’єднання Італії справило глибокий вплив на політичне, економічне та соціальне життя країни. Було зроблено спроби створити єдині інститути, податки та закони, що сприяло покращенню управління. Однак виникли також проблеми, пов’язані з регіональними відмінностями між північчю та півднем Італії, що в подальшому призвело до соціальних та економічних конфліктів.
Політична система нової Італії зіткнулася з викликами, такими як корупція, неефективне керівництво та невдоволення населення. Це створило основу для подальших змін та конфліктів, які стали помітними в наступні десятиліття.
З об’єднанням Італії відбулися значні зміни в культурному житті. Укріплення італійської мови та літератури стало важливим аспектом національної свідомості. Літератори, такі як Італо Свево та Альберто Моравія, почали активно працювати, створюючи твори, що відображають італійську ідентичність та культуру.
Також об’єднання призвело до розвитку мистецтва, архітектури та науки. Італійці почали пишатися своєю історією та культурною спадщиною, що виразилося в зростанні цікавість до староримського та середньовічного мистецтва.
Об’єднання Італії стало одним із найважливіших подій в історії Європи, що змінило політичну карту континенту. Цей процес, сповнений боротьби, суперечностей та співпраці, став основою для формування сучасної італійської держави. Об’єднання не тільки вирішило питання національної ідентичності, але й створило нові виклики, з якими Італія зіткнулася в подальшому.