Історична енциклопедія
Колоніальний період Кореї розпочався в 1910 році, коли Корея була офіційно анексована Японською імперією, і тривав до 1945 року, коли Японія була переможена у Другій світовій війні. Цей період був одним з найважчих в історії Кореї, впливаючи на економіку, культуру та національну самосвідомість корейського народу.
Японія прагнула розширити своє вплив у Азії з кінця XIX століття. Її стратегічний інтерес в Кореї був обумовлений рядом факторів, включаючи її вигідне географічне положення та ресурси. Після перемоги в Російсько-японській війні в 1905 році Японія розпочала пряме втручання в справи Кореї, нав'язуючи їй протекторат і контролюючи її зовнішню політику.
У 1910 році, після низки договорів і дипломатичних маневрів, Японія офіційно анексувала Корею, перетворивши її на свою колонію. Це рішення було нав'язано корейському народу, і більшість корейців сприйняли його як акт насильства та несправедливості, що викликало різке протистояння.
Після анексії Корея зазнала значних змін. Японські колоніальні влади впровадили жорстку адміністративну систему, обмеживши автономію корейців та встановивши контроль над усіма аспектами життя. Корейці були змушені відмовлятися від своєї культури та традицій під тиском політики асиміляції.
Соціальна структура також змінилася: багато корейців втратили свої землі, а система освіти та праці була спрямована на підготовку кадрів для роботи на японські підприємства. Японська адміністрація активно обмежувала свободу слова, переслідувала націоналістів та встановила строгий цензури.
Японія активно використовувала ресурси Кореї для зміцнення своєї економіки. В першу чергу, це стосувалося сільського господарства та гірничодобувної промисловості. Японські компанії та корпорації почали експлуатувати природні ресурси Кореї, і велика частина прибутку йшла в Японію.
Корейські селяни ставали біднішими, оскільки землі та доходи переходили у руки японців. Промисловий розвиток Кореї також був спрямований на задоволення потреб японської економіки, а не на поліпшення умов життя місцевого населення. Це призвело до збільшення соціальної нерівності та погіршення життя більшості корейців.
Культурне придушення було ще одним аспектом японської колоніальної політики. Японська адміністрація намагалася знищити корейську ідентичність, нав'язуючи японську мову, одяг та релігійні звичаї. Японські школи забороняли викладання корейської мови, і корейська культура зазнавала постійного тиску.
Однак корейці чинили опір. Одним із символів опору стало Рух 1 березня 1919 року, коли корейські націоналісти організували масові демонстрації проти японської окупації. Рух було жорстоко придушено, але він став символом боротьби за незалежність і надихнув багато наступних поколінь.
Опір японській окупації призвів до створення підпільних організацій та національних рухів, що борються за незалежність Кореї. У Шанхаї в 1919 році був створений Тимчасовий урядовий рада Кореї, який продовжив боротьбу за свободу за кордоном, організовуючи підтримку з боку міжнародного співтовариства.
Корея також підтримувала антиколоніальні рухи в Китаї та Росії. Це співробітництво стало основою для створення потужних рухів, які пізніше допомогли повернути незалежність Кореї після закінчення Другої світової війни.
Під час Другої світової війни японські влади примусово мобілізували тисячі корейців у свою армію. Корейці брали участь у японських військових кампаніях і працювали на японських фабриках. Багато корейців були направлені на фронт, а також залучалися до важкої праці в умовах, близьких до рабства.
Жінки також стали жертвами окупаційної політики: тисячі кореянок були змушені працювати "жінками для втіхи" — фактично сексуальними рабинями для японських солдат. Ці події залишили глибокий слід у корейському суспільстві і досі залишаються темою дискусій та судових процесів.
Після поразки Японії у Другій світовій війні Корея була звільнена від японського правління. Однак свобода була затемнена новим поділом країни. У 1945 році, після капітуляції Японії, Корея була поділена на зони окупації, контрольовані СРСР та США.
Різниця в ідеологічних поглядах між радянською та американською адміністраціями призвела до створення двох окремих урядів: соціалістичного на Півночі та капіталістичного на Півдні. У 1948 році були засновані дві окремі країни — Корейська Народно-Демократична Республіка на Півночі та Республіка Корея на Півдні. Цей розкол призвів до багаторічного конфлікту та встановлення однієї з найз militarizованіших кордонів у світі.
У 1950 році розпочалася Корейська війна, коли півнокорейські війська, підтримувані Радянським Союзом та Китаєм, перетнули 38-му паралель і вторглися на південно-корейську територію. Війна тривала три роки і призвела до загибелі мільйонів людей. ООН та США надавали допомогу Південній Кореї, але війна закінчилася лише перемир'ям, а не мирною угодою.
Ці події остаточно закріпили поділ Кореї на дві держави. Корейська війна залишила після себе рани, які досі відчуваються в обох країнах, і призвела до формування ворожих відносин між Північчю та Півднем.
Колоніальний період залишив значний слід в історії Кореї. Економічні, політичні та культурні травми від японської окупації до сих пір впливають на корейське суспільство. Питання, пов'язані з правами жертв та компенсацією за злочини японської окупації, досі викликають напруження у відносинах між Південною Кореєю та Японією.
Колоніальний період також зіграв важливу роль у формуванні національної свідомості корейців. Він став часом боротьби за незалежність і народження національних героїв, таких як Юн Бон Гіль та Ан Чун Гин. Ці особи є символами патріотизму та пам'яті про важку боротьбу корейського народу.