Історична енциклопедія
Перші контакти європейців з регіонами, розташованими на території сучасного Камеруну, почалися в XV столітті, коли португальські мореплавці досягли берегів Західної Африки. Португальці були першими європейцями, які досліджували побережжя, і незабаром вони почали вести торгівлю з місцевими племенами, обмінюючи європейські товари на золото, слонову кістку та рабів. На початку колоніального періоду регіон був відомий як Ріо-дус-Камаройнс (Ріка креветок), що врешті-решт стало основою для назви Камерун.
Колоніальний період Камеруну офіційно почався в 1884 році, коли Німецька імперія встановила протекторат над територією. Німеччина підписала договори з місцевими правителями, отримавши контроль над землями вздовж побережжя. Німецькі влади прагнули перетворити Камерун в економічно вигідну колонію, зосередившись на розвитку плантаційного сільського господарства. Були створені великі плантації какао, кави, бавовни та бананів, що сприяло економічному зростанню, але призвело до примусової праці та експлуатації місцевого населення.
Німецькі колонізатори впроваджували сучасну інфраструктуру: будували залізниці, дороги та порти для ефективного вивозу товарів. Німецькі компанії, такі як «Дойче Камерун Гезельшафт», відігравали ключову роль в економіці колонії. Однак використання місцевого населення в примусовій праці викликало опір, що призвело до серії повстань, найвідоміше з яких сталося в 1891 році серед племені дуала.
З початком Першої світової війни в 1914 році німецька присутність у Камеруні виявилася під загрозою. Франція та Великобританія вторглися на територію Камеруну і почали військові дії проти німецьких військ. У 1916 році німецькі війська були змушені капітулювати, і після закінчення війни територія Камеруну була розділена між переможцями — Францією і Великобританією — за мандатом Ліги Націй.
Французький Камерун охоплював близько 80% території, а британська частина була поділена на Північний та Південний Камерун, які були приєднані до британських Нігерії та Нігера. Розділення призвело до виникнення двох різних адміністративних систем і вплинуло на розвиток колонії в економічному та соціальному аспектах. Франція та Великобританія управляли Камеруном незалежно одна від одної, що створило різні підходи до управління та культурного впливу.
У французькій зоні Камеруну, яка була найбільшою, французькі влади почали проводити політику культурної асиміляції, впроваджуючи французьку мову, освіту та адміністративні структури. Економіка Камеруну в період французького правління була заснована на видобутку корисних копалин і сільському господарстві. Франція продовжувала розвивати плантаційне сільське господарство, розширюючи плантації какао та кави, що забезпечувало значні доходи, але призводило до експлуатації трудових ресурсів.
В британському Камеруні, який був поділений на Північний та Південний Камерун, підхід до управління відрізнявся від французького. Британці проводили політику непрямого правління, покладаючись на місцевих лідерів для підтримання порядку і управління. Північний Камерун був переважно мусульманським регіоном, де правили традиційні вожді, в той час як Південний Камерун зазнавав сильного впливу християнських місіонерів. Британська адміністрація сприяла розвитку сільського господарства і торгівлі, але при цьому значно обмежувала економічні та політичні права населення.
Колоніальний період у Камеруні залишив значну спадщину, яка вплинула на економіку та суспільні структури. Експлуатація природних ресурсів та використання примусової праці призвели до економічного зростання, але викликали соціальні та культурні зміни, які змінили обличчя Камеруну. Місцеве населення зіткнулося з серйозними обмеженнями в доступі до освіти та економічних ресурсів, а колоніальні адміністрації сприяли створенню соціальної нерівності.
Освіта в колоніальний період була обмеженою, і лише нечисленні представники місцевого населення мали можливість отримати освіту. Це нерівність в освіті створила труднощі для камерунійців, які прагнули до соціального та економічного розвитку. Культура також зазнала змін, оскільки європейські місіонери активно розповсюджували християнство, витісняючи традиційні релігійні та культурні практики.
Після Другої світової війни почалося глобальне рух за деколонізацію, і Камерун не став винятком. Зростання національної свідомості та невдоволення колоніальним управлінням призвели до виникнення політичних рухів та організацій, що прагнули до незалежності. У 1948 році була заснована «Союз народів Камеруну» (СНК), перша політична партія, яка виступала за незалежність і проти колоніального правління.
СНК під керівництвом Рубена Ум Ньобе активно боролася за права камерунійців і закликала до припинення колоніального гноблення. Французька адміністрація жорстоко придушувала діяльність СНК, і рух за незалежність зіткнувся з репресіями. Тим не менше, зростання невдоволення продовжувало збільшуватися, і міжнародне співтовариство почало визнавати необхідність деколонізації.
В кінці 1950-х років тиск на французькі та британські влади посилився. У 1960 році французький Камерун отримав незалежність і став Республікою Камерун. Перший президент, Ахмаду Ахіджо, взяв курс на об’єднання країни та модернізацію економіки, але політична обстановка залишалася складною через конфлікти між різними етнічними та політичними групами.
Британський Камерун, однак, залишався під управлінням Великобританії. У 1961 році після референдуму Північний Камерун приєднався до Нігерії, а Південний Камерун приєднався до Республіки Камерун, що ознаменувало створення Федеративної Республіки Камерун. Це об’єднання стало важливим кроком на шляху до створення єдиної держави, але також призвело до нових викликів, пов’язаних з інтеграцією різнорідних територій.
Колоніальний період Камеруну залишив глибокий слід в історії країни, вплинувши на її політичне, економічне та культурне життя. Німецьке, французьке та британське правління призвели до значних змін у суспільстві та сформували основу для майбутнього Камеруну. Боротьба за незалежність та подальше об’єднання країни показали прагнення камерунців до свободи та самоуправління. Сьогодні Камерун продовжує розвиватися як суверенна держава, успадковуючи як досягнення, так і складнощі, що виникли в колоніальну епоху.