Історична енциклопедія
Боротьба за незалежність Кіпру — це складний і багатоаспектний процес, який охоплює кілька десятиліть і включає в себе як політичні, так і соціальні аспекти. З моменту початку британського колоніального правління в 1878 році до здобуття незалежності в 1960 році, кіпріоти, особливо кіпріоти-греки, активно боролися за свої права і самоврядування. Ця стаття розгляне ключові етапи та події, пов'язані з цією боротьбою, а також вплив різних факторів на процес здобуття незалежності.
Кіпр був під османським владарюванням з 1571 року до 1878 року, коли він був переданий Великобританії. Спочатку острів знаходився під формальним османським суверенітетом, але фактично керувався британцями. Це створило напруженість між різними етнічними групами, особливо між кіпріотами-греками і кіпріотами-турками. Основною причиною для боротьби за незалежність стало бажання об'єднатися з Грецією, що отримало назву "Еноза" (об'єднання).
На початку 20 століття кіпріоти почали усвідомлювати необхідність самоврядування і національної ідентичності. Освітні установи і культурні рухи стали сприяти формуванню національної свідомості. Одним з найважливіших факторів, що сприяли цьому, було поширення грецької культури і мови. Поява політичних партій і організацій, таких як "Філіппіні" і "Кіпрський демократичний союз", також відіграла важливу роль у процесі консолідації кіпріотського суспільства.
У 1931 році спалахнуло повстання, відоме як "Повстання 1931 року". Воно було викликане незадоволенням кіпріотів-грецьких політикою британської адміністрації, а також економічними труднощами. Місцеве населення було незадоволене погіршенням життєвих умов і відсутністю політичних прав. Повстання було придушене за допомогою військових сил, але воно продемонструвало рішучість кіпріотів боротися за свої права. Це подія стала важливим моментом в історії боротьби за незалежність, збільшивши кількість прихильників ідеї об'єднання з Грецією.
Друга світова війна справила значний вплив на Кіпр. Під час війни острів став важливою базою для британських військ. Однак війна також призвела до економічних труднощів і нестачі продовольства, що збільшило незадоволення місцевого населення. У повоєнний період кіпріоти-греки почали організовувати національно-визвольний рух.
У 1945 році була створена ЕОКА (Національна організація кіпрських борців за свободу), метою якої стало звільнення острова від британського колоніального правління і об'єднання з Грецією. ЕОКА проводила партизанську війну проти британських властей, що призвело до ескалації насильства на острові.
У 1955 році ЕОКА розпочала активні бойові дії, націлені на британські військові і поліцейські сили, а також на тих, хто був пов'язаний з колоніальною адміністрацією. Паралельно з цим на острові посилилося насильство між кіпріотами-греками і кіпріотами-турками. Британські власті відповіли на це жорсткими заходами, включаючи арешти і репресії. Ці дії лише поглибили ситуацію, призводячи до подальших конфліктів і збільшення напруженості.
В процесі боротьби за незалежність Кіпру міжнародна увага до ситуації на острові зросла. У 1954 році Греція винесла питання про Кіпр на обговорення в ООН, що дало можливість світовому співтовариству оцінити ситуацію. Незважаючи на зусилля кіпріотів, ООН не прийняла жодних конкретних заходів для вирішення конфлікту.
Однак міжнародний тиск на Великобританію посилювався. Різні країни та міжнародні організації почали виражати підтримку кіпріотам і їхньому стремлінню до незалежності. Це міжнародне увага стала важливим фактором, що сприяє прийняттю рішень британськими властями щодо Кіпру.
В результаті наростаючого тиску та триваючих конфліктів, Великобританія почала розглядати можливість надання Кіпру незалежності. У 1960 році був підписаний Лондонський договір, який передбачав створення незалежної держави Кіпр. Відповідно до цього договору Кіпр отримав незалежність, а Великобританія, Туреччина і Греція стали гарантами безпеки нової держави.
Новий статус Кіпру був встановлений в рамках конституції, яка передбачала розподіл влади між кіпріотами-греками і кіпріотами-турками. Однак, незважаючи на підписаний договір, напруженість між двома етнічними групами не зникла і продовжувала зростати.
Боротьба за незалежність Кіпру — це складний і багатосторонній процес, який олицетворює прагнення народу до свободи і самоврядування. Він був визначений історичними, політичними і соціальними факторами, які в значній мірі сформували сучасну ідентичність кіпріотів. Хоча Кіпр досяг незалежності в 1960 році, проблеми, що виникли внаслідок боротьби за незалежність, залишаються актуальними і по сьогодні, і питання про єдність і мирне співіснування кіпрських громад все ще потребує вирішення.