Історична енциклопедія
Сасанідська імперія (224–651 рр. н.е.) представляла собою культурний та політичний центр, в якому писемність відігравала важливу роль. Писемність сасанідів розвивалася на основі різних традицій і стала ключовим інструментом для передачі знань, управління та культури.
Писемність на території Ірану має давні корені, що ведуть до шумерської та аккадської писемностей. Однак з приходом Ахеменідів (558–330 рр. до н.е.) була введена система клинопису. Сасанідська імперія, що виникла на основі Парфянського царства, продовжила традиції писемності, адаптуючи їх під свої потреби.
Сасанідська імперія використовувала кілька писемних систем. Основними з них були:
Пехлеві — це не єдина система, а група пов'язаних між собою шрифтів, що використовувалися для запису персидської мови в різних діалектах. Пехлеві являло собою абугиду, де приголосні були більш виражені, ніж голосні. Це сприяло його адаптації до різних потреб, від літератури до офіційних документів.
Систематизація пехлеві відбувалася в основному в IV–VI століттях. В цей час виникли різні діалекти, такі як "чахар" і "шахрестані", які відповідали географічним і соціальним умовам імперії. Пехлеві використовувалося як для релігійних, так і для світських текстів, включаючи літературу, історію та наукові трактати.
Однією з ключових сфер застосування писемності в Сасанідській імперії була релігія. Зороастризм, як державна релігія, стимулював створення великої кількості текстів, включаючи священні писання, коментарі та трактати. "Авеста" — священне писання зороастризму — відігравало центральну роль у культурі та релігійному житті імперії.
Значна кількість релігійної літератури була переведена на пехлеві, що зробило її доступною для більш широкої аудиторії. Сасанідські жерці активно брали участь у створенні та поширенні цих текстів, що сприяло зміцненню зороастризму.
Сасанідська імперія стала центром наукових та культурних досягнень, де писемність використовувалася для запису філософських, медичних та астрономічних трактатів. Вчені, такі як Бурхан ібн Шахріяр, зробили важливі відкриття, записані на пехлеві.
Література сасанідів включала як оригінальні твори, так і переклади. В цей час перекладалися роботи грецьких та римських авторів, що сприяло обміну знаннями між культурами. Розвиток писемності сприяв створенню багатої літературної традиції, включаючи поезію та прозові твори.
Писемність також відігравала важливу роль в управлінні імперією. Адміністративні документи, включаючи укази, статути та податкові записи, вели на пехлеві. Це дозволяло ефективно управляти обширною територією та різноманітним населенням, включаючи персів, арабів та інші етнічні групи.
Запис на пехлеві сприяв стандартизації адміністративних процесів, що полегшувало взаємодію між різними регіонами імперії. У цьому контексті писемність стала основою для підтримання державної влади та контролю.
З падінням Сасанідської імперії в VII столітті та приходом арабських завойовників, використання пехлеві та інших писемних систем почало скорочуватися. Однак спадщина писемності сасанідів продовжує впливати на сучасні іранські писемні традиції.
Арабська писемність, що прийшла на зміну пехлеві, запозичила елементи, характерні для писемності сасанідів. Багато наукових і літературних творів того часу були перекладені на арабську мову, що сприяло поширенню знань.
Писемність Сасанідської імперії була важливим інструментом, що сприяло розвитку культури, науки та релігії. Вона відображала складну і різноманітну природу імперії, а її спадщина продовжує жити в сучасному Ірані. Вивчення писемності сасанідів дозволяє глибше зрозуміти їх внесок у розвиток цивілізації та культуру Близького Сходу.